ВАЛЬДЕМАР

Курченко Володимир Сергійович

солдат, водій 1 автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення

Дата та місце народження:

Народився 27 січня 1999 року, місто Черкаси.

Дата, місце та обставини загибелі:

Загинув під час виконання бойового завдання 3 травня 2022 року, м. Маріуполь, завод «Азовсталь». Під час перевезення вантажу потрапив під мінометний обстріл.

Освіта:

Середня спеціальна.

Попередня робота / служба:

Після закінчення училища працював сушистом у ресторані «Крила».

Службовий шлях та звитяги:

Був призваний в армію в червні 2019 року та направлений до м. Маріуполь у Національну гвардію України, військова частина 3057. На строковій службі працював поваром, але любов до техніки спонукала його перевестися до роти РМТЗ, де став водієм.

Повномасштабну війну зустрів у Маріуполі та разом із побратимами став на захист міста та країни від ворогів. Нагороджений посмертно Орденом «За мужність» III ступеня.

Погляди та ідеали: 

Любив Україну, відмовився їхати за кордон на роботу. Був чесним, принциповим, ненавидів підлість.

Мотивація вступу до війська: 

Вважав, що кожен справжній чоловік повинен пройти військову підготовку і бути готовим до всього.

Інтереси та хобі:

Дуже любив автомобілі — розумівся на їх ремонті та був вправним водієм. Обожнював відпочинок на природі, риболовлю. Любив готувати й часто тішив рідних смачною їжею.

Мрія:

Мріяв відкрити власну станцію технічного обслуговування автомобілів, адже машини були його справжньою пристрастю.

Натхнення:

Рідні, що залишилися:

Вова дуже любив життя! Ми всі його підтримували. У нього була кохана дівчина, добрі друзі. Він був відкритою, щирою та доброю людиною. Я не знаю жодної людини, яка бажала б йому зла.

Спогад, що викликає усмішку:

«Одного разу, коли Вова був у сьомому класі, мені зателефонувала класна керівниця й повідомила, що він із кількома хлопцями вирішив прогуляти уроки. Я з роботи подзвонила Вові на мобільний, але він слухавку не взяв. Тоді набрала наш міський номер. Довго ніхто не відповідав, а потім нарешті він підняв слухавку. Я питаю: “Чому ти не на уроці, а вдома?” А він у відповідь: “Я не вдома!” Я не стрималася й кажу: “А я що, тобі на роботу телефоную?” Після цього випадку Вова більше школу не прогулював. Мої подруги й досі згадують цю історію з усмішкою.»

Девіз по життю:

Вова завжди поспішав, ніби боявся втратити жодної миті життя. Часто, прощаючись, усміхався й казав: “Все, пока, я полетів”. А коли я засмучувалася, він умів одним коротким реченням розвіяти тривогу: “Мам, ну чого ти, все буде добре”.»

Яким ми запам’ятаємо Героя:

У пам’яті рідних і друзів Вова назавжди залишиться веселим, життєлюбним, відкритим до людей і щирим у кожному слові. Він умів дарувати усмішку та надію навіть у найважчі моменти.

ЛИСТ ТОМУ, ХТО В СЕРЦІ

Це місце для листів. Тих, що не були сказані вголос.

Якщо ти памʼятаєш — напиши. Якщо сумуєш — поділись.

Це буде не просто текст. Це буде памʼять.